ПРОТИДІЯ КОРУПЦІЙНИМ ПРОЯВАМ У СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ
Півненко О. С.

Опубликовано 03.08.2012

На сьогодні корупція розглядається як одна з найнебезпечніших загроз правопорядку та демократії. Це негативне явище породжує виникнення таких чинників, які створюють реальну загрозу національній безпеці розвитку держави, що негативно впливає на всі сфери суспільного життя: економіку, політику, управління, соціальну та правову сфери, громадську свідомість.

Її суспільна небезпека полягає в тому, що корупція:

  1. підриває авторитет держави, завдає шкоди утвердженню демократичних основ управління суспільством, побудові та ефективному функціонуванню державного апарату;
  2. суттєво обмежує конституційні права та свободи людини й громадянина, особливо пересічних громадян, які найбільше потерпають від неї і неспроможні уникнути корупційного тягаря, втрачають при цьому віру в демократичні засади суспільства і держави;
  3. порушує принципи верховенства права;
  4. призводить до гальмування та викривлення правових, соціально-економічних реформ, перешкоджає розвитку ринкових відносин, передусім середнього та малого підприємництва, а також — надходженню іноземних інвестицій;
  5. грубо порушує встановлений порядок здійснення повноважень посадовими та службовими особами органів державної влади, місцевого самоврядування, управлінських структур приватного сектора;
  6. надає незаконні привілеї корумпованим угрупованням і кланам, підпорядковує державну владу їх інтересам;
  7. сприяє криміналізації та «тінізації» економічних відносин, легалізації доходів, одержаних незаконним шляхом;
  8. порушує принципи соціальної справедливості та законності;
  9. нищить основоположні духовні, моральні та суспільні цінності [1, с. 156–157].

Слід зазначити, що в юридичній літературі дослідженням щодо протидії корупційним проявам у системі державної служби України, приділялась значна увага. Ці питання дослідили такі вчені, як М. Я. Азаров, О. В. Бандурко, В. Т. Білоус, В. О. Глушков, Ю. В. Грошовий, І.С.Даньшин, Є.Б.Дидоренко, А. П. Закалюк, В. Т. Зеленецький, М.І.Камлик, В. С. Литвиненко, М.І.Мельник, В. М. Попович, В. В. Сташис, І.П.Якушик та інші.

Завдяки доробку цих вчених були розроблені теоретико-методологічні засади контролю та нагляду за дотриманням законодавства у сфері боротьби з корупцією. Проте це співставлення вважається не розкритим до кінця, а також потребує додаткового дослідження щодо запобігання корупції.

Метою доповіді є науково-теоретичне обґрунтування організаційно-правових аспектів протидії корупційним проявам у системі державної служби в Україні, а також розробка на цій основі рекомендацій та пропозицій удосконалення теоретико-організаційних аспектів щодо боротьби з корупцією.

Російські науковці — дослідники даного явища пропонують таке визначення: корупція — це діяння, що включають зловживання владою, службовим становищем чи повноваженнями на користь певної особи, групи осіб чи організації.

У правовому відношенні корупція становить сукупність різних за характером та ступенем суспільної небезпеки, але єдиних за своєю суттю корупційних діянь, інших правопорушень (кримінальних, адміністративних, цивільно-правових, дисциплінарних), а також порушень етики поведінки посадових осіб, пов´язаних із вчиненням цих діянь.

Взагалі правовий термін «корупція» визначається як незаконне прийняття майнових та немайнових послуг, благ і переваг особами, що уповноважені на виконання державних функцій, або особами, що відповідно до закону прирівнюються до них, з використанням свого правового статусу та пов’язаних з ним можливостей, а також підкуп зазначених осіб шляхом незаконного надання їм фізичними та уповноваженими представниками юридичних осіб цих благ, послуг та переваг з метою отримання від осіб, уповноважених на виконання державних функцій або осіб, що прирівнюються до них, певних привілеїв.

Виходячи з визначення «корупції», до її основних ознак можна віднести наступне:

  • корупційна діяльність може здійснюватися як особами, уповноваженими на здійснення функцій держави та і іншими особами, прирівняними до них (наприклад, керівники відповідних державних підприємств), так і фізичними особами та уповноваженими представниками юридичних осіб;
  • корупційна діяльність пов’язана з протиправним використанням наданих особам, уповноваженим на здійснення функцій держави та іншим особам, прирівняних до них, повноважень або протиправним наданням таким особам благ, пільг та інших переваг;
  • спеціальною метою корупційної діяльності є отримання матеріальних благ, пільг, послуг та інших переваг як для себе так і для третіх осіб, а також отримання певних привілеїв фізичними чи юридичними особами [2, с. 105–108].

Корупційні діяння мають наступні види:

  • зловживання владою або посадовим становищем, перевищення влади або посадових повноважень та інші посадові злочини що вчиняються для задоволення корисливих чи інших особистих інтересів, або інтересів інших осіб;
  • розкрадання державного, колективного, приватного майна з використанням посадового становища;
  • незаконне одержання матеріальних або інших благ, пільг та інших переваг;
  • одержання кредитів, позичок, допомоги, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням пільг чи переваг, не передбачених законодавством, або на які особа не має права;
  • хабарництво;
  • здійснення безпосередньо та через посередників або підставних осіб підприємницької діяльності з використанням влади чи посадових повноважень, а також пов´язаних з ними можливостей;
  • сприяння з використанням посадового становища фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності з метою незаконного одержання за це матеріальних чи інших благ, пільг та переваг;
  • неправомірне втручання з використанням посадового становища у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкоджання виконанню ними своїх повноважень чи домагання прийняття неправомірного рішення;
  • використання інформації, одержаної під час виконання посадових обов´язків, у корисливих чи інших особистих інтересах, необґрунтована відмова у наданні відповідної інформації, або несвоєчасне її надання, або надання недостовірної чи неповної службової інформації;

надання необґрунтованих переваг фізичним або юридичним особам шляхом підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи управлінських рішень.

Останнім часом з´явилися нові види корупційних діянь (які не підпадають під покарання в кримінальному порядку). Це безпосередня участь посадових осіб, державних службовців та депутатів усіх рівнів і членів їх сімей у комерційній діяльності для одержання особистого чи корпоративного прибутку; надання пільг для своєї корпоративної групи (політичної, релігійної, національної, кланової) з державних ресурсів; використання службового становища для впливу на засоби масової інформації, для здобуття особистої чи корпоративної влади. [3, с. 115–118].

Виділяють такі основні напрями взаємодії у сфері боротьби з корупцією — це групи функціонально визначених об’єднаних єдиною метою дій суб’єктів боротьби з корупцією, реалізація яких здійснюється шляхом співробітництва цих суб’єктів. У широкому розумінні можна виділити чотири напрями зазначеної взаємодії, а саме:
а) нормовстановчий;
б) профілактичний;
в) нормозастосовчий;
г) нормоохоронювальний.

Нормовстановчий напрям пов’язаний з підготовкою, прийняттям та обговоренням нормативних актів з питань організації боротьби з корупцією в умовах взаємодії. Слід зауважити, що жоден з правоохоронних органів, які є суб’єктами боротьби з корупцією, не наділені правом законотворчості, що є виключним правом уповноважених органів державної влади. Але, виступаючи як елементи політичної системи суспільства, вони приймають активну участь у підготовці та обговоренні проектів нормативно-правових актів, у висуненні пропозицій і рекомендацій щодо подальшого удосконалення механізму боротьби з корупцією. Крім цього, кожен суб’єкт наділений правом відомчої правотворчості, що передбачає можливість створення заснованих на законі як власних, так і міжвідомчих нормативних актів з метою врегулювання питань взаємодії.

Самостійним напрямом взаємодії є профілактика корупції. Треба звернути увагу на те, що, незважаючи на грунтовні дослідження проблем профілактики правопорушень в цілому, саме цей напрям ще недостатньо вивчений в адміністративно-правовій науці. Не вирішують остаточно усі проблеми й нормативно-правові акти, профілактичного антикорупційного спрямування. Так, у Законі України «Про профілактику правопорушень» значне місце повинні займати норми, що регулюють загальну та індивідуальну профілактику корупційної поведінки і питання спільної діяльності суб’єктів боротьби з корупцією з іншими органами держави та недержавними утвореннями щодо попередження цих правопорушень.

Нормозастосовчий напрям полягає у втіленні у життя загальнообов’язкових правил поведінки у галузі протидії корупції. Суб’єкти боротьби з корупцією керуються загальними юридичними правилами адміністративно-правової охорони суспільного порядку, використовують аналогічні нормативні акти. Застосування загальних правил дозволяє здійснювати взаємодію у найбільш оптимальних формах.

Одним з найважливіших напрямів взаємодії є нормоохоронювальна діяльність суб’єктів боротьби з корупцією. У цьому напрямку правопорядок забезпечується шляхом застосування до правопорушників заходів державного примусу. При цьому обсяг повноважень щодо застосування таких заходів впливу у різних суб’єктів не співпадає, що зумовлюється їх природою. Однак при виконанні своїх функцій суб’єкти боротьби з корупцією взаємодіють з метою виявлення, попередження та розкриття корупційних правопорушень, зібрання доказів щодо корупційної діяльності осіб, вчинення юрисдикційних дій забезпечуючого характеру, реалізації державної антикорупційної політики [4, с. 295–300].

Взагалі протидія корупційним проявам у системі державної служби України розглядається як складна система, що включає певну кількість елементів. Так М. Я. Азаров вважає, що система характеризується тенденціями до саморозвитку, саморегуляції та збереженню. Характерним для протидії корупційним проявам у державній службі України є те, що як її суб’єкти, так і об’єкти мають різну організаційно-структурну форму та відрізняються за правовим статусом [5, c. 203].

На відміну від нього О. В. Бандурко зазначає, що ефективність діяльності системи щодо протидії корупційним проявам у системі державної служби в Україні залежить від кваліфікації кадрів і методів управління [6, с.145].

Але поряд з цим В. Т. Білоус доповнює, що Верховною Радою, Президентом, урядом України постійно приділяється увага протидії злочинності і корупційним проявам у державі. Створена певна правова база, підписано та ратифіковано низку міжнародних конвенцій про міждержавне співробітництво, сформовані спеціальні структури для боротьби з організованою злочинністю та корупцією.

Особливе місце в розв’язанні проблем протидії корупційним проявам, стверджує В. О. Глушков, посідає спеціально створений державний орган — Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України. Він координує діяльність усіх правоохоронних та інших державних органів щодо виконання законів України, указів, розпоряджень Президента, уряду та власних рішень з питань протидії корупційним проявам та організованій злочинності, розробляє стратегічні й тактичні заходи щодо протидії злочинності і корупції.

Водночас Ю. В. Грошовий наголошує на тому, що вжиті заходи та чинна законодавча база не забезпечують ефективну діяльність усіх зацікавлених органів влади та управління щодо викорінення корупційних проявів у суспільному житті. Це обумовлюється недосконалістю законів України «Про державну службу», які не відповідають міжнародним стандартам та фактично імітують видимість антикорупційних законів [7, с.126–127].

Поряд з цим І.С.Даньшин виділяє такі взаємопов’язані функції, які виконують органи державної влади в процесі управління у сфері протидії корупційним проявам: юридичну; політичну; функцію політичного регулювання; геополітичну; функції соціально-економічного регулювання, забезпечення балансу економічного розвитку держави; прогностичну; організаційну; правозахисну; контрольну. На думку М. Я. Азарова,

О. В. Бандурки, В. Т. Білоуса, Ю. В. Грошового, однією із причин кризи державної влади є неефективність здійснення контрольної функції. Вона має виконуватись на всіх рівнях державного управління [8, с. 217].

Також важливе значення відіграють методи державного управління, які включають у себе сукупність прийомів, операцій, процедур здійснення управлінської діяльності, певний порядок взаємодії суб’єкта та об’єкта управління.

В свою чергу А. П. Закалюк вважає, що методи державного управління, які застосовуються у сфері протидії корупційним проявам, а саме у системі державної служби, залежать від стратегії і тактики протидії корупції в Україні, а також від стратегії соціально-економічних перетворень. Обираючи сукупність методів управління у сфері протидії корупційним проявам, необхідно враховувати і те, що процес виконання здійснюється та контролюється уповноваженим державним органом та його посадовими особами [9, с. 517].

Корупція — це діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

Таким чином з урахуванням точок зору вище зазначених вчених, а також власної думки до основних напрямків удосконалення способів боротьби з корупцією, відносяться:

  1. усвідомлення кожним громадянином своїх законних прав та інтересів, готовність відстоювати їх у встановленому законом порядку;
  2. своєчасне звернення до правоохоронних органів у випадку зловживання службовим становищем з боку посадових осіб;
  3. розроблення комплексної програми на декілька років для вирішення проблеми корупції на рівні держави та областей;
  4. партнерство влади, правоохоронних структур, громадськості та ЗМІ;
  5. потрібно намагатися не створювати сприятливі умови для розвитку корупції шляхом зниження ролі держави в економіці;
  6. посилення фінансового контролю та нагляду за діяльністю державної служби, підвищення заробітної плати та спонукальних мотивів для державних службовців;
  7. підвищення свідомості громадськості.

Отже, громадськість може активно сприяти подальшій демократизації суспільства, брати участь у розв’язанні суперечностей між гілками влади, посилювати її консолідацію та активно протидіяти корупційним проявам. Тому важливе значення у подоланні корупції посідає політична воля та громадянська активність.

Література:

  1. Прохоренко О. Я. Організаційно-правові аспекти та стан протидії корупційним проявам у системі державної служби: Статистика України / О. Я. Прохоренко — К. : Юрінком,2002.- 237с.
  2. Дудоров О. І. Корупція. Варіації на тему хабарництва // Віче. — 1994. — № 8
  3. Фаткуллин Ф. Н. Социально-психологический портрет государственного служащего и Законность: Прикладная юридическая психология / Ф. Н. Фаткуллин — М.: Юрид. лит., 2001. -305 с.
  4. Камлик М. А. Корупція в Україні/М. А. Камлик, Є.Б. Невмержицький.- К.: Знання, 1998.-406 с.
  5. Жук І. Корупція в Україні: спроба аналізу // Наук. Вісник Національної академії ДПС України (економіка, право). — 2001. — № 2.
  6. Мельник М. І. Корупція: Сутність, поняття, заходи протидії: Монографія / М. І. Мельник -К.: Атіка, 2001. -302 с.
  7. Кузнецов А. Н. Преодоление коррупции в государственном аппарате:(Теоретико-правовой аспект) /
  8. А. Н. Кузнецов- М.: Юрид. лит., 2000. — 274 с.
  9. Романюк Б.В. У боротьбі з організованою злочинністю та корупцією важливі конкретні дії // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). — К. — 2004. — № 9.
  10. Притика Д. А. Проблеми боротьби з корупцією, організованою злочинністю та контрабандою. Аналітичні розробки наукових та практичних працівників. Т. 22. — К.: Науково-дослідний інститут «Проблеми людини», 2001. — 730 с.

Розповідайте про наш сайт: